Юні друзі!

У дев’ятому класі ви розпочали вивчення історичних шляхів розвитку рідного художнього слова впродовж останнього тисячоліття. Ви вже знаєте, що українська література завжди була пов’язана з життям і соціальними та національними визвольними змаганнями народу, виконувала активну громадянську функцію в цій боротьбі.

На основі давнього письменства сформувалася нова література, представлена іменами багатьох талановитих письменників XIX ст. З творчістю Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Марка Вовчка, Юрія Федьковича ви вже ознайомилися і знаєте, що вона стала могутнім імпульсом до подальшого розвитку нашого слова.

У десятому класі ви будете вивчати літературне життя останнього тридцятиріччя XIX ст. і перейдете до студіювання новітнього українського письменства, розвиток якого припадає на XX ст. Це складні часи в житті українського народу і його культури. Наше слово переслідувалося і заборонялося російським царизмом. До нього насторожено ставилися більшовики, які, прикриваючись гаслами інтернаціоналізму, проводили ту ж імперську політику.

Проте українські письменники, долаючи імперські заборони, намагалися доносити світові правду про великий європейський народ. Вагомий внесок у всесвітню скарбницю художнього слова зробили Панас Мирний, Іван Фран-ко, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Василь Стефаник, Володимир Винниченко, Максим Рильський, Павло Тичина.

Щоб відчути багатство і красу немеркнучих духовних цінностей, втілених письменниками у формі словесного мистецтва, необхідно щодня спілкуватися з книжкою.

Тільки уважне прочитання твору, студіювання підручника й рекомендованих літературознавчих праць допоможуть вам осмислити його художньо-естетичний, пізнавальний і виховний потенціал, відчути неповторність індивідуального стилю письменника.

Оскільки кожна національна література так та інакше пов'язана з розвитком письменства інших народів, бажано зіставляти її явища зі спорідненими тематично та естетично творами зарубіжних літератур. Так з’явиться можливість відчути й те спільне, що єднає літературне життя різних народів, і те самобутнє, що властиве рідному письменству. До того ж, такий підхід дає змогу конкретніше побачити органічне єднання загальнолюдського і національного у визначних художніх творах.